[personal profile] tymofiy
Їздив Славі по гітару. Пройшовся по Петрівці. Трошки. І вже згадав за що я не люблю Київ: ларьки, бруд, шанхай.

А ще російська мова всюди. Недавно писав відповіді про історію, тож читав про громадянську війну. Шкода що так все вийшло, але навряд чи воно могло вийти інакше, з неукраїнськими містами на початку 20-го ст. Та й ненайгірше: баварська, прованська, навіть ірландська мови в набагато гіршому стані ніж українська нині.

Моя мова щезає, це сумно, але особисто я все одно щезну раніше. А якщо я переїду у Львів то зможу, напевне, пожити у комфортнішому мовному середовищі. Хоча машини на тротуарах там теж ставлять, і всім це так само пофіг.

Так само мало сенсу хвилюватись за глобальне потепління. Не моя проблема. Це Слава мав би хвилюватись, але в 15 років хвилюють зовсім інші речі.

Колись, коли я читав зоряну фантастику, мене дивувало існування зрадників, що зголошувались працювати на Чужих. Зрадник у війні між країнами — то ще було зрозуміло. Так, це ницість, але логіка ясна: заробити грошей нищенні свого народу, а самому звалити до пальм, білих штанів та мулаток.

Але на що може розраховувати зрадник, що зраджує все Людство? Зраджує ворогу, котрий ставить собі за мету сапієнсів винищити до ноги, в разі перемоги якого вже не буде ні пальм, ні мулаток ніде і ніяк? В чому ж тоді сенс такого поступку, в результаті якого зникне геть усе?

Просто. Зрадник каже собі що його життя все одно скінчиться. Хоч би що і як ти не робив — ти вмреш, нейрони перестануть передавати сигнали і все. Чи вмреш ти Папою римським, чи диктатором планети, чи бомжем при вокзалі, чи причиною гибелі мільярдів — результат особисто для тебе буде однаковісіньким. Тобто, не буде ніякого результату. Бо взагалі для тебе нічого не буде.

І якщо тобі для комфорту необов'язкове існування інших людей, то можеш сміливо брати в інопланетян свої сто років комфортного життя, N прислуги і насолоджуватись ними.

Ще можливо, що моя нездатність уявити таку психіку в мої 15 років була викликана не тільки тим, що я взагалі не думав про смерть, а ще й тим що я тоді більше переймався людьми навколо.

Profile

tymofiy: (Default)
Tim Babych

Tags