У 1941му мій дід Тимофій, комуніст з донбаського села, не став чекати підходу німців, і записався служити на бронепоїзд. Можливо, знаючи про події 30-х і роль у них сільських активістів, у нього були і інші резони швидко покинути рідні краї. Його дружина пішла на санітарний поїзд.

Під час війни одного разу так випало, що їхні поїзди зупинились на одній станції, і можна було зустрітись. Можна було навіть попросити про перевід дружини до нього, санітаркою на бронепоїзд. Він було і збирався так зробити, але сослуживець відрадив. «Красива в тебе дружина. Якщо ти її переведеш, то в наступному бою тебе настигне шальна пуля, а санітарку візьме собі командир.» Поїзди поїхали далі окремо.

Вернувся дід цілим, пощастило. З собою привіз акордеон та ящик годинників. На пам'ять. Любив потім їх перебирати.

Якось моя мама, піонерка з яскравими очима, запросила його провести в школі урок пам'яті. Він не пішов. І їй розповідати про війну не схотів. «Мала ще».

— А що, війна інакша була, ніж розказують і пишуть? — спитала мама.

— Неправда то все, — коротко відповів дід.
Десь після війни гебня поставила братові моєї бабусі нову задачу. Релігію в Союзі було вирішено не знищити, а поставити на службу батьківщині: навернути всі уніатські приходи до єдиної православної церкви, і розкрутити Москву як релігійну противагу Риму. Знущальне сталінське «а скільки в Папи дивізій?» не заважало йому розуміти важливість ручної Церкви.

І от брат з іншими товаришами мали робити уніатським священникам на Західній Україні пропозицію, від якої не можна відмовитись. Для чого їх вивозили не на підвал, а у ліс, до накритої поляни. Де, власне, під горілочку та закусочку текла плавна бесіда про переваги співробітництва та вигоди правильного патріархату. А про наслідки впертості, напевне, обидві сторони навіть не згадували, заради доброго апетиту. Всі і так були в курсі.

Потім їде грузовик з посоловілими попами і чекістами з лісу додому. Лагідно світить сонечко. Весело хлюпає весняна багнюка. Машина глибоко сідає в якусь яму на дорозі.

Вдалині видніється поле, де щось копає трудовий люд. Кмітливий священник вдягає рясу. «Нічо, хлопці, зара ті телепні нас на руках винесуть», залазить на верх грузовика і махає людям. Дійсно, ті негайно кидають свою роботу і біжать до них. І невдовзі машина з непримиримими ідеологічними ворогами впевнено потарахтіла далі...

«в 1946г. перешёл в православие 2491 приход униатской церкви в западных областях УССР»

Profile

tymofiy: (Default)
Tim Babych

Tags