Десь після війни гебня поставила братові моєї бабусі нову задачу. Релігію в Союзі було вирішено не знищити, а поставити на службу батьківщині: навернути всі уніатські приходи до єдиної православної церкви, і розкрутити Москву як релігійну противагу Риму. Знущальне сталінське «а скільки в Папи дивізій?» не заважало йому розуміти важливість ручної Церкви.

І от брат з іншими товаришами мали робити уніатським священникам на Західній Україні пропозицію, від якої не можна відмовитись. Для чого їх вивозили не на підвал, а у ліс, до накритої поляни. Де, власне, під горілочку та закусочку текла плавна бесіда про переваги співробітництва та вигоди правильного патріархату. А про наслідки впертості, напевне, обидві сторони навіть не згадували, заради доброго апетиту. Всі і так були в курсі.

Потім їде грузовик з посоловілими попами і чекістами з лісу додому. Лагідно світить сонечко. Весело хлюпає весняна багнюка. Машина глибоко сідає в якусь яму на дорозі.

Вдалині видніється поле, де щось копає трудовий люд. Кмітливий священник вдягає рясу. «Нічо, хлопці, зара ті телепні нас на руках винесуть», залазить на верх грузовика і махає людям. Дійсно, ті негайно кидають свою роботу і біжать до них. І невдовзі машина з непримиримими ідеологічними ворогами впевнено потарахтіла далі...

«в 1946г. перешёл в православие 2491 приход униатской церкви в западных областях УССР»

От уже й до нас докотолось: недоумки вимагають ввести викладання креаціонізму у школах.

Наче мало було «Релігійної етики». Я був дуже, дуже здивований, коли на пікніку з іншими батьками зайшла розмова про попів. у мужському кружку, поки жінки грали з малечею, а хлопці бігали вдалині у війну.

Попів не любить ніхто. Анекдоти про них травлять жорстко. Один дядько розповідав про свого знайомого, що вирішив змінити комерцію на семінарію, бо там «бабло більше крутиться». Всі сміялись.

Але! Ні один з них не написав заяву про те, що його дитина не буде відвідувати (поки що факультативні) зайняття з релігійної етики. Вони в щось вірять, просто не люблять попів.

Релігійну етику веде директорка нашого ліцею, героїня розповіді Ветеранський вальс, котра, нагадаю, увігнала мене у ступор фразою про те, що хто на кого коли у Другій Світовій напав не важливо, просто у мене і у «ветерана» різні точки зору.

Так от, кілька років тому ця пані, від чистоти чиєї української мови я просто млію (без сарказму кажу, чесно), два місяці відвідувала курси при якійсь семінарії, і тепер особисто читає діточкам у початковій школі релігійну етику.

Двадцять п’ять років тому вона була член партії і щиро розповідала дітям про ідеали марксизму-ленінізму.

А коли моя дружина спитала в неї, чи не привчаємо ми дітей до повсякденності брехні, якщо на одних уроках розповідають про Бога, а на других — про Дарвіна? Отримала відповідь, що увігнала в ступор уже її: «Так зараз же вони маленькі, все сприймають на віру, воно відкладеться. А тоді вже можна й біологію…» (sic!)

Коли я думав над такою її поведінкою, у мене не вкладалось у голові: як може симпатична на вигляд жінка, що дійсно багато працює для школи, точно не є безсердечною сволотою — так відверто і цинічно змінювати свою думку під коньюктуру?

Недавно допетрав.

До мене дійшло, що я маю перед собою яскравий та відвертий приклад двоєдумства, і що тут я можу зрозуміти як цей розумовий трюк виконується. Коли я читав Оруелла, і намагався уявити собі двоєдумство, поставала картина просто неймовірна: людина бере, і вичищає собі частину пам’яті, вмить перевертаючи свій світогляд з ніг на голову. Та ще й починаючи вважати, що так і було.

Таке ментальне самонасильство важко було уявити, тож я так до кінця в таку можливість і не повірив.

Тепер я знаю секрет, як це робиться. Головне — не мати світогляду.

У двоєдумця нема у голові міцних зв’язків між тими знаннями, котрими він оперує, розумієте? Те, що на одних нейронах записана теорія Дарвіна, котру об’єкт визнає дійсною — не вступає у протиріччя з тим, що на нейронах сусідньої ділянки записано про Бога, що створив людину по своєму образу.

Головне — не задавати собі питань «ЯК ЖЕ ВОНО НАСПРАВДІ?» Цього питання двоєдумець не задає, уникає і вважає його взагалі безглуздим. Є позиції. Одні пояснюють одне, інші — інше. Вони чутка протирічать одна одній, але у нашому житті й так багато протирічь, вірно?

Ну а часом одна позиція змінюється на іншу. Бува, ну то й що? Глибинне Я це не торкається, адже як там по-моєму насправді було принципово визнано невідомим. Тож двоєдумця це не обходить.

І от тепер наші любі попи з Московського Патріархату вирішили спробувати попривчати до «плюралізму думок», вимагаючи не дати дятям побудувати в себе в головах логічну картину світу. Так вони отримають свій шанс на шмат пастви.

У т.Лєніна було багато здравих (як на його історичний момент) думок. Вішати попів — одна з них. Нині так уже не можна, але щось же з ними треба робити? Бо хаміють.

Profile

tymofiy: (Default)
Tim Babych

Tags