Меня тут спросили: с чего это я говорю об имперских чувствах так, как будто они что-то плохое. Ведь имперец не желает зла. Он, как морретовский хоббит, любит поработать в саду, выкурить трубочку, пообщаться с друзьями.

Просто он подмечает, что от расширения империи всё это идет как-то веселее. Работа спорится, детки подростают здоровенькие, лихих людей в округе нет. Сад колосится, вспаханный трактором на имперском бензине, ветер не задувает под пиджачок имперского сукна, и добрый купец привозит вкусный заморский табак. Каждый Томми и Ваня видят, что империя есть гут.

«Однако есть один момент». Чтобы румянощекие Ванины детки тепло одевались и хорошо учились — где-то далеко, в солнечной Туркмении, другие детки вместо учебы собирают хлопок. Чтобы трактор делал дыр-дыр-дыр — где-то далеко на Ближнем Востоке империя, удачно расширившись, поставила вышку и качает оттуда нефть. Чтобы пить по вечерам вкусный чай — где-то на колониальных островах негры рубят сахарный тростник. Кстати, средний срок их жизни на плантации — восемь лет.

Кто не курит, пьет чай без сахара и вкалывает на фабрике по 12 часов — даже тот от империи всё равно в плюсах, потому что фабрика его работает на привозном сырье, а товар сбывает туземцам по ценам, оговоренным под прицелом пушек канонерки.

Зачем вы берете такие экстремальные примеры? — скажут нам. Так то негры, а вы ведь братья, — скажут нам. Но империя — это ведь ещё и безопасность и дороги, скажут нам.

Да и про негров, наверное, неправда. А если что и правда, то разве можно иначе, дикари-с. Найдутся специальные талантливые люди, напишут складные слова про бремя белого человека, про сонный Кавказ, так и ждущий чтоб его покорили и принесли туда свет цивилизации.

Не ведёмся. Логика империи проста как у Аль Капоне: «бизнес лучше идет, когда у нас есть пулемет, а у вас его нет». Империя платит за хлопок, деньгами. Столько, сколько сочтет нужным. Не нравится цена? См. рис. 1.

Бароны тоже заявляли о своей незаменимости, пользе для общества и заботе о дорогах. У неблагодарной черни к ним тоже возникали вопросы. И чем больше в народе заводилось сабель и пищалей — тем радикальнее проходили дискуссии о равноценности экономического обмена и стоимости баронских услуг.

Это к ЕС соседи заглядывают в дверку и просятся пустить. Это в США стоит очередь желающих стать очередным штатом.

Империи записывали к себе сами. Обычно убивали тех кто выступал против, и дрались между собой за право облагодетельствовать дорогами и больницами всякие далекие и нищие края.

Когда товарищ лектор рассказывает про «мы станем лучше жить», из зала слышится тихое «а мы…?». Лекторы таких вопросов очень не любят. Потому что можно же и посчитать, и окажется, что дружба, конечно, взаимовыгодная, нас не грабят подчистую, но одна сторона как-то сильно равнее другой.

Чаще всего на следующей лекции вопрошавшие отсутствуют.

Руководство КПУ, имевшее нескромность в 1932 спросить Москву про некоторую завышенность планов хлебозаготовок — в следущем году уже не было руководством. И вообще не было. Секретарь ЦК КПУ, написавший книгу про самобытность Украины и её экономический вклад в Союз отделался легче: его ушли на пенсию и выслали в Москвовщину.

Русские дружеские скидки по газу, без которых он стоит дешевле и принудительная продажа Украине русских топливных элементов для АЭС — хорошие, яркие примеры братского сотрудничества. И войн против тех правительств Украины, которые не ценили эти удивительно выгодные предложения.

Так вот я с большим подозрением отношусь к союзам, где твердят про мы-мы-мы-наше-общее, но при попытке подсчитать баланс или походить по базару — достают пистолет и велят заткнуться. Предусмотрительно оставив оружие только себе, поскольку взваливают на себя тяжелую работу по нашей общей защите.
До річниці Іловайського котла лента згадує про 1) некомпетентність керівництва, 2) героїзм бійців. Те і інше, звичайно ж, правда.

Але. Була ж в цій історії іще одна сторона. Російсько-терористичні війська. Котрі підло, без оголошення війни та закрасивши розпізнавальні знаки напали на нашу країну. І найпідліші російські офіцери, котрі обіцяли оточеним військам можливість вийти, а потім скомандували вогонь по колоні.

Так от на річницю я б хотів щоб Кривава СБУ, котра радує нас регулярними перехватами сепарських розмов, оголосила імена та фамілії вищих офіцерів групи вторгнення. Котрі порушили закони війни, і не мають тепер спати спокійно. І окремо — фамілії тих, хто давав «офіцерське слово» оточеним.

А ще краще — повідомити що декого з них вже настигло прикре самогубство.

Дорогая Кровавая Хунта. Ты прислала на нашу землю карателей, чтобы уничтожить свободолюбивый русскоязычный народ Донбасса, перестрелять наших мужчин, замучить женщин и распять детей. Ты обстреливаешь жилые кварталы из градов, осуществляешь #геноцид, и желаешь всем нам смерти. #SaveDonbassPeople!

Кстати, пришли еды. А то кушать хочется, сдохнуть можно.

Ультиматум з заручниками не вдався б. Чарівник висміяв мене, і сказав що я можу вирізати не лише це село до ноги, а й пару сусідніх — з башти він не вийде.

Сапковський, «Менше зло»

— Але пане, ми задалеко від воріт… ворожі лучники… вогонь… сотні загинуть…
— Тисячі. Сурміть штурм.

Мартін. «Гра престолів». youtube

Путін, схоже, не чекав Порошенківського хода з відмовою платити пенсії жителям окупованих територій. Просто по факту постійного проживання там. Усім. Підряд. Не розрізняючи вату та патріотів. Умиваючи руки за їхню долю. Перекидаючи відповідальність за їх виживання на деенер.

Тепер або Путін приймає цю відповідальність, намагається їх нагодувати та обігріти, і збирає на себе народну ненависть за те що це в нього навряд чи вийде, або публічно визнає що зробити це нездатен. «Зливає Новоросію».

Вилка на політичній шахівниці. Поставлена ціною тисяч життів. Правих, винуватих та байдужих, без розбору.

Зараз укрнет відгороджується від цієї ціни, смакуючи дурості донбасян про «годуємо Україну» та «геть хунту». Гонить від себе думку про те, що тих, хто чекав на нашу допомогу там ми кинули. Ради того щоб ними дошкулити сепаратистам.

Хай у них будуть голодні бунти. Хай зненавидять деенер, хай там в своїх заметених снігом квартирах з вибитими вікнами, перед пустими холодильниками, прокляднуть «референдуми». Хай в сусідніх областях відчують різницю. Хай відео гуманітарної катастрофи ДНР обійде телеекрани. Щоб всі зрозуміли що чревато. Ну і економія на пенсіях.

Путін думав що він один здатен на таку ницість як переступити через договори і почати війну. Нічого, Порошенку теж криваві хлопчики та зледенілі бабусі ночами не сняться.

Українці не вірили, як же так в росіян підніметься рука стріляти в братський народ. Росіяни не вірили, як же так в українців повернеться язик послати Донбас к чортам.

«А за що ж гинули герої АТО», невже ви визнаєте що Донбас не наш, а як же «Єдина країна»…

А отак. Запросто.

Хоч «Никогда мы не будем братьями», але по здатності кидати своїх та жертвувати чужими життями не варто українців недооцінювати. Ми теж можемо бомбити свій Воронеж, лише щоб ворог не подумав що нас можна чимсь шантажувати.

І так, звійсно що ті хто лишився на Донбасі цей кидок не забудуть і не простять. Я б не простив. Якби мене та родичів записали чохом в зрадники лише тому що не втік з рідних місць. Україна зрікається Донбасу.

Жертвує конем, аби мати шанс виграти партію. Тільки навіть після перемоги коня вже не повернеш.

Навіть коли ми переможемо, ми не повинні думати що все було ок. Все аж ніяк не ок!

Просто війна.

DOU: Куди вкласти гроші щоб вони не тютю?
finance.ua: Де ж таки купити долари по оф. курсу?

а так да, відкладення втілення євроасоціації ( = допуску євробанків до українського ринку і українців до євробанків ) то дрібничка, нема про що жаліть…

Те, що Порошенко підписав капітуляцію по Донбасу — не дивно. В п’ятницю від свого відступилися самі ЄС/США, без чиєї підтримки в поточному стані фінансів воювати неможливо.

Країна живе від кредита до кредита, тож, навіть якби українське суспільсто було готове до тотальної війни «свобода або смерть» — коли IMF говорить «здавайтесь, бо грошей не дамо» — доводиться здаватись.

По процедурі в мене викликають майже однакову огиду і Порошенкове таємне голосування, і популізм Свободи/Тимошенко про «зраду».

Істеріка та всьопропало під катом. Я попередив.

Read more... )

Легендарный комбат Семен Семенченко — это бренд МВД. Не лучше Януковича?

Даже и в этом случае Семен был бы лучше.

Потому что полгода назад МВД была брендом Януковича.

друзья-украинцы, я прекрасно понимаю — вам очень обидно, что в Донбассе вам дали по зубам. Однако рано или поздно вы поймете, что сами это заслужили — не надо было лезть с армией против мирных граждан. Когда вы это поймете и перестроитесь на мирный диалог — никакая Россия вам не будет страшна. […] Вы воюете не с Россией — вы воюете сами с собой. И чем раньше вы это поймете — тем меньше увечий друг другу нанесете. sapojnik.livejournal.com/1767923.html

Этот издевательский пост сильно смахивает на кремлевскую мечту об окончательном решении украинского вопроса. Мало, что Украина повесит себе на шею Донбас, уберет оттуда свои войска, откажется от контроля что за западной, что за восточной границей области. Мало, что вычеркнет Европу и НАТО из списка устремлений. Мало, что признает Крым российским.

Пока Украина будет помнить, что всё вышеперечисленное навязано нам в ходе кровавой войны Россией, и говорить об этом гражданам и союзникам — российская победа не будет окончательной.

Мало — отдать. Мало — смириться. Надо — полюбить. Надо — сказать что так и было.

Не жгли украинские герои российские танки, не погибали десантники под российскими Градами. Не копали жители Мариуполя окопы, не ехали холодильники с «освободителями» в Псков.

Зато добровольческие батальйоны каратели распинали маленьких детей. Зато украинский журналист призывал убить полтора милиона жителей Донбаса. Зато украинские ПВО сбили Боинг.

«И чем раньше вы это поймете — тем меньше людей умрет увечий друг другу нанесете.»

Вы психически ненормальны. Вы страдаете расстройством памяти. Вы не в состоянии вспомнить подлинные события и убедили себя, что помните то, чего никогда не было. К счастью, это излечимо.

Те, кто воюют сейчас за судьбу Украины на востоке, воюют в том числе и за свободу сказать что дважды два — четыре.

Рядовой ВДВ Анатолий Травкин около месяца назад отправился в Донбасс, не рассказав об этом близким. Командование его части подчёркивает — чтобы уехать в зону боевых действий, Анатолий взял отпуск. […] Вспоминали Сергея Ждановича, который погиб в мае в Донецке. На войну он ушел осознанно. www.1tv.ru/news/social/266945
Всем известно, что на востоке Украины есть русские добровольцы. Этого никто и не скрывает. © Чуркин, СБ ООН, 28 августа 2014

Первый канал, Чуркин, все дела.

[наивняк mode on] РФ, как известно, с Украиной не воюет. В конфликте вообще не участвует. Путин с Порошенко ручкается. Послов не высылают.

АТО россияне в ООН называют внутриукраинским конфликтом. ДНР/ЛНР/Новороссию официально не признали, посольство не открыли, гуманитарку пытались слать не им, а на «восток Украины». Таких стран формально нет.

И кто, получаются, в этой ситуации граждане Травкин и Жданович, поехавшие в чужую страну убивать её жителей, пусть даже и воюющих между собой?

То ли убийцы, то ли наемники, статья такая-то-сякая-то. И, вполне возможно, что по предварительному сговору с группой неустановленных лиц. Так что, кроме мамы, по ним тюрьма плачет. [наивняк mode off]

«Нуачо, всегда так было». Наши военные специалисты во всех горячих точках 20-го века советских детей не удивляли. Американские спецы, мол, тоже там, только с другой стороны были. Песня даже такая есть классная, «Фантом» называвается, очень любима в наших краях. Сейчас история про славного вьетнамского летчика Ли Си Цина, сбившего американского «палача» внезапно заиграла свежими красками.

Однако даже для СССР такой уровень лжи нетипичен. Ли Си Цин, по крайней мере, воевал за признанный Союзом социалистический Вьетнам. За КНДР. За Египет против израильской военщины.

РФ же отрицает не просто наличие своих спецов/оружия на войне, но и сам факт войны. И саму воюющую сторону знать не знает. И многие граждане согласны в этом враньё родное правительство поддерживать. Голову не жмет. «Если надо, будем врать всей страной», как сформулировал один русский патриот.

В знаменитой стратегической игре Цивилизация есть у наций расовые бонусы. Ну там, у голландцев торговля, у испанцев воинственность, у американцев демократия. Так вот у русских расовым бонусом должна идти лживость, как в её гражданском (Potemkin_village), так и военном (Maskirovka) применении.

Лживость как бонус дает устойчивоть морали населения, безропотно переносящего лишения. Можно положить кучу десантников, и их жены будут говорить что любимый умер от инфаркта. Можно плюнуть на наводнение, и никто не узнает. Даже ядерная авария может сказаться только на здоровье електората, волнений и бунтов не будет.

В военном плане лживость позволяет проводить скрытные операции и неожиданные для противника маневры. Война, как известно, искусство обмана, и здесь плюсы очевидны. См. статью выше — слово Maskirovka идет на английский без перевода. Гордость советского словостроения, Sputnik, английский язык не принял, а вот Maskirovka — жива.

Ну, недостатки конечно тоже есть. Жизненные. Поскольку масштабное враньё возможно только при жестком контроле над СМИ и запуганости людей, то единственно возможный строй русских — диктатура. С всеми присущими ей минусами: минусы к счастью, торговле и науке. При попытке установить демократический строй государство, построенное на лжи, как правило, разваливается.

Играть русскими бывает прикольно, особенно в средние века. Но жить в России — боже упаси.

На шкільну лінійку 1 вересня 2014 року вчителя просили не приносити букети квітів. А здати гроші на допомогу одному воєнруку печерського району, котрого скалічило на війні. Здали, розписались.

Купа дітей вдягли вишиванки та ленточки. Вперше на моїй пам’яті гімн діти та батьки масово співали вголос, приклавши руку до серця.

Запрошений ветеран почав свою промову «Слава Україні», якийсь школяр машинально викрикнув відгук :) — але ветеран його сказав сам.

Однією з мелодій, під котрі діти розходились по класах, була «На горі Маківці». Та що Хлопці, підемо, боротися за славу. За Україну, за рідні права, державу.

Але те, як Порошенко натриндів про перекладання плитки, як відмовився від дебатів з Юлею, та, скоріше за все, тормознув АТО щоб виключити з процесу голосування Домбас — вельми негарно.

Як Кличковці провалили двотурові вибори в Києві — теж погано.

А що наш правдоруб Мустафа учора порушував виборче законодавство, публікуючи результати екзит-полів до кінця виборів (з дитячою відмазкою про лікер-коньяк-настойку) — просто стидоба якась.

Маємо те що маємо, як я собі й оцінював Майдан раніш: замість безпредєльної та проросійської Сім’ї гору взяли більш помірковані та проєвропейські олігархи. Про перемогу громадянського суспільства говорити не доводиться. Але й те хліб, тепер у країні принаймні з’явилися передумови до його розвитку.

Ну і єврореформи теж дають підстави для певного оптимізму.

Поспілкувався в з сепаратисткою. Натуральною, з Донецька, голосувала за ДНР. В тепличних умовах: в Києві, за чаєм, у нас хороші відносини. Почув наступне:

  • всі начальство і менти на місці, патрулюють, в місті тихо. Які прапори де висять — вона уваги не звертала.
  • люди накручені, більше всього тим що «до нас на танках приїхали»
  • і ще «нам не подобається ця влада». Раніше їй Порошенко подобався, але з його рухом в сторону ЄС перестав. І взагалі тих їй ніхто з політиків не подобається.
  • ЄС асоціюють з додатковими податками, регуляціями, ростом долара та іншими злигоднями
  • кілька разів почув що «на Донбасі народ як каже, то зразу робить, а не обговорює та домовляється як в Києві, тож коли сказали що рос. мову заборонять, то всі зразу і взялись за зброю»
  • знайомий зі Славянська божився їй що ПЗРК у «ополченців» трофейний

Спробую донести, що чесні вибори — то є найкращий спосіб покращити владу. Власне ж, Майдан і домагався дострокових перевиборів президента. А якщо не подобається не тільки президент, а і вся Рада — так під вимогу перевиборів Ради вся Україна підписалась би, і майданівці перші. І європеці теж підтримають, що ж може бути прозоріше та демократичніше.

Ну і що любов до рос.мови та березок то ясно, але вважати прапор сучасної РФ символом Свободи та боротьби з олігархатом… ну ніяк, ніяк :)

Більше всього це все скидається на спробу місцевих феодалів убезпечити себе від змін. Відігнати Київ, і домогтися збереження стану речей. Грабувати регіон як раніш. І «народний протест» як вмикається, так і вимикається, якщо вже не потрібен. Ррраз — блок-пости сепаратистів. Дддва — вони зникають, на вулиці виходять народні дружини заводу, а робітників змушують підписувати петицію про єдність країни. «А що люди можуть зробити, підписують, інакше ж звільнять…». Рреволюціонери, ага. Воля народу, ага.

«Донбаських ментів налякали скороченнями й люстраціями, от вони й зрадили. Можна було про люстрацію поки помовчати»

ага. От типу вони тупі, і не розуміють кого мали на увазі майданівці своїм «Банду Геть!».

«Я выросла в семье военного, и хочу чтобы мои дети верили в то, во что и я».

Це релігія. Дізнатись, як там було насправді пані явно нецікаво.

Путин позвонил Обаме и предложил дипломатическое решение украинского кризиса.

Обрадованный Керри развернул самолет и полетел в Париж, говорить с Лавровым.

Оба сошлись на том, что необходимо отвести войска.

Но Керри имел ввиду российские из Крыма, а Лавров — украинские с Донбаса.

«Стороны обменялись мнениями».

Вроде удивительно, как некоторые россияне могут считать «референдум» под автоматами, без агитации украинской стороны, без наблюдателей, без журналистов и вообще без варианта ответа «хочу жить в Украине» — отражающим мнение жителей Крыма.

А потом я вспоминаю, что у них же там все выборы так проходят. С пилой Чурова, подсчетом голосов на 146%, выжжеными СМИ и посадкой протестующих. И находятся люди, утверждающие что, мол, «были накладки, но за Путина ведь большинство».

Они не представляют, что бывает иначе. Альтернатива в их голове только одна: то же самое, но под украинскими/натовскими автоматами.

Тех россиян, кто понимает разницу между выборами и фарсом, мы могли видеть вчера на Марше Мира. Спасибо вам.

Про страх реальных выборов:

В принципе, мне нет дела до Киева. Грех большинства его жителей может быть искуплен только Огненным Штормом, как в Дрездене, и я надеюсь, так оно и будет. Рано или поздно. © putnik1

То, что «антифашист» Лева Вершинин в своём боевом листке описывает майдановцев не как людей-оппонентов, а как взбесившихся животных, и призывает их убивать при первой возможности — уже никого не удивляет. Русский антифашизм он такой.

Однако призывом выжечь бомбами пол-Киева он, прямо скажем, вышел на совершенно немыслимый ранее уровень…

Кажуть, з пам’ятної конференції Овоча грузили в машину під руки. На зв’язок ні з прихильниками, томящимся під п’ятою бандерівців, ні з партійцями він не вийшов. Вже і росіяни сумніваються чи живий іще «легітимний президент».

Отже.
На конференції казав що не підтримує введення військ в Україну.
Більше його не бачили.
Потім з’явилась лише бумажка з проханням про війська. Навіть відеозвернення ніякого нема.

Якби мова йшла про якусь менш ницу особу, то можна було б подумати, що на цій конференції Янук раптом і неочікувано для гебні здійснив акт громадянської мужньості, і відповів на питання про війська не за сценарієм. Аби чобіт російського солдата не топтав рідний Донбас. Тому його і того.

Навряд, звичайно ж. Імперське убранство Міжгір’я яскраво показує російську свідомість пацієнта, а характерна фраза «Україна — наш стратегічний партнер» показує що він мислив москвоцентрично.

Але коли через п’ять років українські режисери будуть знімати епічні полотна про Революцію та захист Батьківщини від окупантів — вони могли б натякнути що, можливо, навіть у душі цього урки в останні дні його життя та на порозі кривавої братовбивчої війни — миготнув вогник патріотизму та спокути.

Вийшло б дуже романтично і повчально.

В Харькове в два часа дня часть участников митинга с георгиевскими лентами на площади Свободы пошли на штурм здания обладминистрации. На митинг людей собирал мэр Харькова Геннадий Кернес, он назвал его «общий сбор патриотично настроенных харьковчан».

стає ясно, чого пан Кернес повернувся з Москви, хоча над ним висіла уголовка. Получив інструкцію «діємо за планом Б».

Profile

tymofiy: (Default)
Tim Babych

Tags