Occupy Wall Street in numbers

Про сабж зустрічаються у ленті лише ядучі пости, останнім часом частіше:

• Муравей и Кузнечик via gns_ua — про трудягу мураша, котрий працює, а гавернмент бере і вішає йому на шию пройдоху і ледацюгу Кузнєчіка.
• Master of Arts degree in Women's Studies via kampfflieger — про ТП, котра на чималий кредит вчилась всякій фігні і раптом доперла, що цим дитину не прогодуєш.
• I am about to graduate completely debt free via essetil — про те як розумний хлоп в’ябував, економив, надривався щоб отримати освіту строго за свої. А всі 99% котрі на подвиг виявились нездатними — тупо самі собі буратіни.

З цього приводу хочу відзначити наступне:

• Наявність у протестному руху ледацюг і бовдурів не означає автоматично що він весь з них складається. Має бути очевидно. Васісуалії Лоханкіни незнищенні.
• Наявність bright sef-made хлопців також не означає автоматично що у суспільстві все ок. Вони траплялись навіть при рабовласницькому ладі.

Як судити? Як завжди судимо, коли хочемо якоїсь об’єктивності — числами. Вони, наприклад, такі:

Зростання реального прибутку з ростом продуктивноті роботи (технологій)

Відношення прибутку найбагатшого відсотка населення до середньої решти:

Інфографіка в повний розмір + додаткові графіки — це іллюстрація до статті The Limping Middle Class в New York Times.

А ось тут про те саме від The Economist: Income inequality in America: The 99 percent .

І ось як цю ситуацію сприймають свідомі американці: Wall Street Isn't Winning – It's Cheating : гра нечесна! Ми не проти того, щоб працьовиті і талановиті отримували багато, ми не проти того, щоб дурепи з гуманітарним сладом ума йшли на дно — але ми проти того, щоб найбагатші писали правила під себе і мали мега-гешефти лише на тому, що грають у гольф з правильними людьми.

І хоча з глибин нашого піздєца американські проблеми виглядають не надто тяжкими — я вважаю що протестанти в цілому мають рацію. Числа говорять за них.