Смерть тонкошкірого звіра

Death of a thin-skinned animal — це книжка, по якій було знято відомий фільм «Профессіонал» з Бельмондо. Моє гугл-фу виявилось недостатнім щоб знайти в мережі англійський текст, тож я прочитав російський переклад.

І, мушу сказати, це саме той випадок коли книжка краща за фільм. З двох причин:

• в книжці історія розказана докладніше (само собою)
• у книжці нема Бельмондо

Далі, само собою, спойлери, відповіді на питання, котрі виникали у мене по перегляду фільма та цікавинки по книзі.

Дійові особи: Британська розвідка та Агент посланий нею вбити африканського Диктатора. Котрому, власне, через зміну політичної ситуації агента й здають. Він же через два роки повертається з пекла у Лондон, повідомляє начальство застарілим шифром що «завдання буде виконано» якраз під час офіційного візиту диктатора до метрополії і починає гру в котика. Отже:

Навіщо Агента здали Диктатору? Ок, вбивати передумали, але навіщо було віддавати йому свою людину на тортури?

Так, ситуація помінялась, і, диктатор що було збирався піти чи то під американську, чи то під російську кришу, став другом британської корони. «На то були причини. Нафта, наприклад, але не тільки. Ще уран». Штука в тому, що відкликати агента не вдавалось ніяк. Він не вийшов на зв’язок з місцевими резидентами, щоб вже напевне вони його не могли здати. Про те що саме геолог Джон (під таким, скажімо, іменем, агент в’їхав в те Зімбабве) не просто геолог знали лише в Лондоні. І удумали лише один спосіб зупинити «геолога» — анонімно натякнувши місцевим поліцаям, що у того на умі. Доказів, звичайно ж, жодних, але ж «знають навіть в яслах малі діти, що кращє перебдіть, ніж недобдіти», а параноїдальні диктатори й поготів.

Від себе: стає ясно, що думав письменник, але чому не було навіть одностороннього зв’язку (через радіо, газети, об’яви) — все одно дивно. Напевне, автор не дивився Штірліца.

Чому Агент все ще хоче вбити Диктатора? От дався він йому тепер-то?

Агент, виявляється, людина з принципами. На це вказував ще психолог, котрий створював його профіль перед відправкою на завдання. І психолог не радив його відправляти, рекомендував знайти когось аморального. Але по сукупності інших характеристик, знань та досвіду, вирішили послати цього. Обгрунтувавши йому необхідність знищення диктатора не лише інтересами Батьківщини, але й чорними того ділами. Теперішніми страшними стражданням тамошнього люду, та майбутніми ще гіршими.

На допитах агента підтримувала думка про те, що «всіх не перевішаєте», після нього прийдуть інші. Потім кати знущались з нього, показуючи фото диктатора поруч з королевою.

Далі каторга, втеча, трущоби — часу докладно ознайомитись з життям у країні за влади любого пана президента було досить. І, якщо агент і спочатку погодився вбити кривавого тирана цілком щиро, то після всього що сталось, він лише цією думкою і жив.

Глядячи ж на Бельмондо, котрому все забавки, не тямиш — до чого це він.

Навіщо агент повідомляє про свої наміри Службу? Який же він після цього Професіонал, хіба це професіоналізм — так викаблучуватися? Адже без цього вбити ціль було б в стократ легше.

Досягнути мети, і вижити при цьому — такого агент на початку книги не планував. Головне було лише вбити диктатора, і цього він мав досягнути навіть якщо йому буде протистояти Служба. Адже вкрай важко зупинити камікадзе. Тож можна ще й шпильнути рідну організацію на прощання.

По Бельмондо цього не видно. Він проходить фільм на IDDQD, самими кулаками розкидуючи кількох громил у готелі, однією лише харизмою отримуючи інформацію від повії президента, з властивою лише йому легкістю перескокує з ліжка своєї дружини у ліжко коханки, схоже — постійної. Мачомен же. І лише в самому кінці, з якогось дива, підлі службісти, котрих він в черговий раз вправно перехитрив, стріляють герою у спину.

Виходить, що телеграму Бельмондо слав лише тому, що просто вбивати негра і грати своїх жінок без того щоб паралельно виписувати цілющих люлєй колишнім колегам йому було б геть нецікаво. Ну, як наче Чаку Норісу віджиматись на двох руках. Він, як відомо, це робить на кількох пальцях однієї, і у вертикальній площині, походу вимахуючи ногами хитрі фігури в повітрі.

Книжковий же агент живіший, і зовсім не з картону. Інформацію від повії він отримує не білозубою посмішкою, а представившись агентом жовтої преси та пообіцявши за подробиці життя чорного гостя кругленьку суму. В бійки не лізе. По центру міста автогонки не влаштовує, і дуелі в стилі Дикого Заходу також. Фортуна йому коли посміхається, а коли й не дуже.

До своєї колишньої секретарки він приходить тому, що після того як він ледве вирвався з бійки влаштованої футбольними фанатами, йому закривавленому та без грошей більше нікуди було піти. До того у них не було роману, вони провели разом лише одну ніч, потім він відправився у те нещасливе відрядження.

І від маніяка-поліцейського свою дружину рятує не герой, а його колишній друг. В которого вона, до речі, потім і лишається, що героя цілком влаштовує. І тому що відносини їх з подружніх давно перетворились на просто дружні, і тому що він себе живим не дуже числить.

Але це змінюється. Закохуючись у секретарку, в котрої він переховується, відповідаючи на її почуття, агент вирішує вижити. Знищити ворога, але докласти максимум зусиль щоб після цього зникнути не тільки з поля зору спецслужби та поліції, а й з країни взагалі. З коханою на пару. Придумуючи для цього план вкрай ризиковий, але все одно трохи більш логічний ніж той що був показаний у фільмі. Скажімо, за втечу з країни він зумів домовитись з Моссадом, котрим негр стояв поперек горла підтримкою арабських терористів.

Така от казочка.