хвіст дракона
30 Nov 2013 05:00На Майдан прийшов пізно, о восьмій, там вже все закінчилось. Політиків чутно не було. Мікрофон під стеллою тримали в руках співаки і якісь невідомі люди, котрі запально, наче так і треба толкали спічі про те, як майдан дружно заспіває, затанцює, як ми всі зберемось і тоді все точно стане добре.
Задні підходи до стелли були тепер відгорожені, просто так підійти було зась. Пісня, ще пісня, збентежений народ дивиться в телефони і потроху розходиться. Або черговий спіч невідомо кого, про те як добре було б попасти в Європу, але що для цього робити не ясно, тож з завтра «ми почнемо мирні акції прямої дій», whatever the fuck it means. Але підозрюю що зовсім не те, що під «прямими діями» розуміли незадоволені владою ірландці.
Ок, ми не ірландці. І вийти на сітку ОУН неможливо, бо в сучасній Україні її нема. Але ж ми й не ідіоти, щоб вірити в те, що стояння простонеба з плакатом то є дієва акція!
Всім сумно, всі спантеличені, багато хто хоче виговоритись. Зібрались кияни, в яких хоч як не крути, а таки скоро мають бути вибори. І нікому нічого толком нема сказать?
Та звичайно ж є! Але не тут. Тут тепер — дискотека, тут у мікрофон тільки діджействують або співають. Політикам тут його не дають.
Найяскравіша з діджеїв була Руслана, котра на якихось надлюдських ресурсах казна-скільки діб заряжала безпартійний майдан. Чим дуже істотно його підтримала і повела. В безпартійну сторону. «Давайте без старих помаранчевих лозунгів типу „банду геть“ та „зека на нари“, бо я дивлюсь на людей та бачу що вони вже всім набридли, давайте придумувати нове» (sic).
Сьогодні вона говорила й далі безпартійні речі, зачитувала смс-ки, просила не слухати провокаторів і помогала знайтись людям, котрі в натовпі один одного загубили. І мало не плакала. І не знала часом що сказати, але мела казна-що далі і далі.
І видівся мені в тому Сад Гетсиманський, де звинувачуваний вже розколовся, визнав себе шпигуном і терористом, але для слідчого те ніщо, слідчому треба щоб він назвав спільників, підписав на тортури і смерть своїх друзів та близьких. І побільше.
«Чого вам ще?! Я ж підписалась лише співати перед студентами, я їх розважала мало не тиждень, невже не досить?!! Дозвольте я хоч їм скажу що ми програли сьогодні, хай розходяться!»
«Скажут тебе, когда будет досыть. А пока держи публику.»
Я бачив хвіст дракона у вівторок, коли на Європейській площі затримали машину сбу-шної прослушки, котра, звійсно ж, не мала ніяких санкцій суду на свою діяльність. Як вулиця Трьохсвятительска потемніла від касок беркута аж до верху, куди тільки сягали очі. Що це по машину я не знав, і, здавалося, що «от і все». Європейську вирішили таки розігнати, тільки неясно з якого дуру зараз, а не вночі.
Чоловіки з площі підтягнулись і скупчились напроти шоломів, нас було чимало, але було ясно що якщо беркут прийметься за нас всерйоз, не переймаючись цілістю кісток та зубів — їм навіть не знадобляться водомети, не те що зброя. Котра в них, на відміну від нас, таки є.
І один короткий наказ начальства «вперед» переважить триста протестних криків зі сцени «ви порушуєте закон!».
Мимо пробіг Яценюк і віддав дракону драконове. Бусик прослушки виштовхали в драконове лігво, звідти перестали сипатись іскри і луска шоломів зникла з вулиці. (На наступний день стало відомо що суд буде розбирати не незаконне прослуховування, а затримку машини активістами.)
Щось втримувало владу від того, щоб спустити на людей беркутів, але це явно були не сумніви в їх фізичній здатності розігнати площі, чи моральній готовності йти на людей. Хтось вельми розумний намагався знайти спосіб застосувати кийки спецняків і кулаки тітушок толковіше, ніж тупо гамселити всю площу. І явно знайшов: хай майдан стоїть, достатньо лише контролювати сцену. І наганяти тьму спецняків лише в моменти істини, типу як з бусиком прослушки, чи машиною аудіотехніки сьогодні.
Ловко, Вікторе Федорович, ловко. Цей раунд за вами.