Сільпо і черга
Стою я якось в черзі в сільпо, за мною займає місце дівчина і кудись відходить. Ок, чекаю. Підходить якийсь ханига з пляшкою 2л пива і теж стоїть. Дівчина вертається, я повідомляю що вона займала. Мужичок мовчить. Черга рухається.
Черга довга. Нарешті доходимо до каси, за нами трьома з десяток людей набралось. Я розплатився. Чолов’яга ставить своє пиво до каси і просить пробити. Нагадую йому, що дівчина займала, він за нею, і голосно інформую чергу та охоронців що оцей от лізе поперед себе.
Чогось мені здавалось, що закони черги змусять людей обуритись. «Вас тут не стояло», все таке. Виринали в пам’яті переклички в чергах перебудови, «по літру масла в одні руки» і т.д. Ну і сподівався що охоронці мають розрулити питання, тим більше що по суті проісходящєго питань не було ні в кого. Аргументи пиволюба зводились до «та одну ж пляшку» і «чо ти мені вказуєш, я ж тя старший».
Я помилявся. По обох пунктах.
1) Черзі було пофіг. Якби він намагався пройти вперед з хвоста, і тим затримував їх, або, бороньбоже, зменшував би їхні шанси на отримання дефіциту — скандал би таки розгорівся. Але ми всі троє були біля каси, і покупцям було абсолютно фіолетово хто пройде перший, хто другий. Навпаки, почалось бурчання про давайте швидше.
2) Охороні було теж пофіг! Єдина реакція, котру виказав охоронець, побачивши назріваючий конфлікт, була: «розбирайтесь поза магазином» (sic!). «А хіба не ваш обов’зок слідкувати за порядком? — А от ненада мені про мої обов’язки розказувать!» (сук!) Мені пофіг на ваш customer experience, мені особисто цікаво лише щоб нічо не побилось, і швидше скінчилась зміна, ага.
Що було робить?
Викинути пиволюба з черги не вийшло б. Тобто якби черга стояла на вулиці — цілком реально. За грудки і лети, голубе. А на вузенькій доріжечці при касі єдиним результатом були завалені стенди з твіксами-жуйками і серйозний конфлікт з охороною.
Від котрої я ж чекав допомоги! Власне, їхня тупа відмова робити свою роботу — та скільки там було тієї роботи, однієї фрази «станьте на своє місце» було б достатньо! — настільки збила мене з панталику що я не знав що робити…
Допетрав лише сильно пізніше. Потрібно було зуміти вивернути ситуацію так, щоб не я кіпішував, затримував чергу та відволікав охорону від медитацій, хай би через тристаразів правильну підставу. На правильність тут всім чхати. Щоб той нахаба мусив метушитись, та ще й не маючи підстав — тоді шансів на те, що черга й охорона таки обурились би стало сильно більше.
Можна було б:
а) не пробивати чи не оплачувати свій товар, доки він фізично не пропутить дівчину вперед.
б) вже опинившись ситуації з оплаченим і спакованим товаром я міг просто штовханути/кинути пляшку по ленті назад.
І, таким чином застосувавши наявні важелі, далі вже спостерігати за чужими діями з виграшної позиції, де час працює на тебе.
Маршрутка і рюкзак
Чи дійсно Студент зачепив Пасажира своїм рюкзаком я не бачив. І, якщо по правильному, то правда в словах Пасажира дійсно була: рюкзак у транспорті варто знімати. Та то таке.
— Знімай, шмаркач, бо зара я сам з тебе зніму! [нерозбірлива лайка]. Або зріжу лямки, спецом для таких ножиці припас! Негайно ж!
Пасажир, попри весь свій гучний голос, розумів, що просто так зняти-зрізати не вийде. Знадобиться якщо не допомога салону, то, хоча б, його невтручання. Салону ж штурханина, а то й бійка, і скандал полюбому були геть непотрібні.
Студент же, і так маючи позиційну перевагу, її дуже грамотно закріпив. Зняв окуляри і склав їх у кишеню куртки. Телефоном клацнув фото власника ножиць і поклав в іншу. Після чого застібнув кишені на молнії.
Мовчки. «Ну-ну, знімай, спробуй».
Скандал зтих за півхвилини.