ні, синку, то фантастика

Кажуть, з пам’ятної конференції Овоча грузили в машину під руки. На зв’язок ні з прихильниками, томящимся під п’ятою бандерівців, ні з партійцями він не вийшов. Вже і росіяни сумніваються чи живий іще «легітимний президент».

Отже.
На конференції казав що не підтримує введення військ в Україну.
Більше його не бачили.
Потім з’явилась лише бумажка з проханням про війська. Навіть відеозвернення ніякого нема.

Якби мова йшла про якусь менш ницу особу, то можна було б подумати, що на цій конференції Янук раптом і неочікувано для гебні здійснив акт громадянської мужньості, і відповів на питання про війська не за сценарієм. Аби чобіт російського солдата не топтав рідний Донбас. Тому його і того.

Навряд, звичайно ж. Імперське убранство Міжгір’я яскраво показує російську свідомість пацієнта, а характерна фраза «Україна — наш стратегічний партнер» показує що він мислив москвоцентрично.

Але коли через п’ять років українські режисери будуть знімати епічні полотна про Революцію та захист Батьківщини від окупантів — вони могли б натякнути що, можливо, навіть у душі цього урки в останні дні його життя та на порозі кривавої братовбивчої війни — миготнув вогник патріотизму та спокути.

Вийшло б дуже романтично і повчально.