на день Незалежності

- Нa яку війну я мaю поїхaти? — професійно розпитувaв Автовізій. — Нa Кaвкaз, нa Бaлкaни, чи, може, в Зaтоку? Нa aмерикaно-aрaбську чи пaлестино-ізрaїльську? — Нa укрaїно-російську! — відповів чорт. — Нa цукрову, aвтомобільну чи соняшникову? — допитувaвся Автовізій. — Нa сaму що не є мілітaрну укрaїно-російську війну, хлопче, — повідомив Семен. — Але ж тaкa ще не почaлaсь. © Василь Кожелянко, «Конотоп», 1998 р.

Крим-1993, Тузла, Грузія-2008, газові війни… — для тих українців, котрі цікавились політикою та Росією те що зараз вона веде проти Україну війну не стало сюрпризом анітрохи. Ми знали, що дійсно незалежна Україна для Росії «нєвиносіма», а думка про війну проти нас — цілком прийнятна.

Шовіністичною макулатурою про «Войну с Украиной» завалено відповідний розділ Озона. Відповідними текстами ряснів рунет.

Спроби осмислити можливий напад було присутні й в українській літературі: «Рівне/Ровно», «Сходославія», «Червоні проти Калинових» — хто згадає підкиньте ще.

Але з усіх прикидочних варіантів я не пам’ятаю такого, де україно-російський фронт пройшов би аж по Донбасу, а не по Дніпру чи Збручу; що РФ так і не наважилась навалитись на нас всією своєю армійською потугою від страху перед західним світом; що про ситуацію в Україні будуть писати на перших шпальтах газет та журналів, а не десь парою абзаців як про чергову заварушку десь в Африці.

Слава Україні, хай все буде добре.