tymofiy | переказ щойно почутого (Reply)

Ото було у мого двоюрідного прадіда три доньки. Дві він заміж видав, а третя сидить. А треба сказать, що вона була з трьох найкрасивіша. Всім її Бог обдарував: і спереді, і ззаду. Можна подробніше, але тут жінки й діти сидять тому скажу лише що — щедро. А не брали бо ледача. Ні прибирати, ні готувати, ні вишивати не хотіла. Був у неї гамак, з лози зроблений — от там вона днями і каталась. І красу наводила: щоб волосся лежало, щоб те та щоб се.

Якось їхали повх них з сєверу волами козаки. То тепер нема, а раньше все було. І коні, і воли, і ішаки. І як побачили кажуть — «Оддайте! Беремо! Отак разом з гамаком та тими стовпами на яких він повішений! Одвеземо до себе». Батько й погодився.

А як приїхали то вкопали ті стовпи і сказали : «Ось, катайся. А їсти не проси». День вона там покаталась, на другий просить сваху — дайте води! А та їй тихенько: «тут так не дають… Он колодязь, журавель — треба піти й набрати». Що не знала як, то їй наймичку дали у перший раз, щоб показала.

Через рік батьки їдуть до сватів у гості. Донька до них вибігає, рубашка на ній вишита, зустрічає. І до мами: «Мамо, ви, напевне, пити хочете. То йдемо наберемо, бо тут так не дають…» Все навчилась робити. І прибирати, і готувати, і шити. Дуже батьки сватам за ту науку дякували.

Записано зі слів балакучого діда-охоронця у школі. Треба нарешті купити собі нового телефона та записувати таке на диктофон, бо це варто було чути.