![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
tymofiyВ Київ 8-го жовтя приїздить Джонатан Зіттрейн! Відбудеться зустріч в КПІ, 1й корпус, 14:15. Супер-новина, дякую пані ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif){kind=small}
banderivka за наводку.
Майбутнє інтернета та як його зупинити: Вступ
9 січня 2007 року, Стів Джобс представив iPhone нетерплячій аудиторії Москоні Центра в Сан-Франциско. Стильний та пречудово сконструйований пристрій, iPhone поєднав у собі три продукти:
- iPod, що мав найкращий із створених Apple на тоді екранів
- телефон, що мав неперевернешо продуману функціональність
- та пристрій доступу в інтернет, що мав тямущий та елегантний браузер, вбудовану мапу та здатність отримувати пошту, прогнози погоди та біржеві котування.
Це був технологічний та дизайнерський тріумф Джобса — і він вивів компанію на ринок з надзвичайним потенціалом росту. А також підніс цілу галузь на новий рівень змагань за те, щоб дати нам більше способів зв’язуватись один з одним та виходити в Мережу.
Ця революція не була для Стіва Джобса першою. За тридцять років до того, на першій виставці Computer Fair, двадцятиоднорічний Джобс, вдягнений у свій перший костюм, показував персональний комп’ютер Apple II. Apple II був машиною для любителів, котрі не хотіли морочитись з паяльником: всі складники робочого комп’ютера надавались в одному пластиковому корпусі. Дещо опецькуватому, проте на деяких столах він почувався б як удома. Замість гадати про підбір мікросхем, чи пробивати перфокарти щоб згодувати їх у чийсь мейнфрейм, власники Apple мали перед собою лише одну заваду: загадково блимаючий курсор у верхньому лівому куточку екрана. ПК чекав інструкцій. Проте і ця завада була невелика. Деякі власники мали натхнення програмувати машини власноруч, а повні початківці могли просто завантажити програми написані та поширені їх більш вправними товаришами. Apple II був чистим листом, наглим відривом від попереднього підходу, котрий спирався на рішення, заточені та рекламовані під виконання окремих задач з першого дня продажі і до останнього дня користування.
Apple II швидко стала дуже популярною. І коли програміст та підприємець Ден Бріклін (Dan Bricklin) представив першу «вбивчу програму» (killer app) для Apple II у 1979 р. — VisiCalc, першу в світі програму електронних таблиць — продажі грубуватої, але дуже крутої машини драматично скакнули. Apple з запущеним VisiCalc’ом допомогли переконати скептичний світ у тому, що на кожному столі знайдеться місце для ПК. А отже, існує ринок, і є сенс будувати багато таких комп’ютерів, і будувати їх дуже швидко.
Хоча ці два винаходи — iPhone та Apple ІІ — були запущені одним і тим же чоловіком, ознаменовані ними революції були принципово різні. Бо підходи, ознаменовані ними, були принципово різні. Apple був за сутністю своєю творосприятливою технологією. Він був платформою. Він запрошував людей майструвати. Любителі писали програми. Джобс (та Apple) не мали жодної уяви про те, як саме їх машину будуть використовувати. Вони мали свої здогадки, але, на їх щастя, ніщо не прив’язувало ПК до здогадок засновників. Apple навіть не знала про присутність на ринку програми VisiCalc, коли помітила що продажі Apple II злетіли до небес. Apple II був розроблений під несподіванки — деякі з них дуже добрі (VisiCalc) , деякі не дуже (неуникні та часті збої комп’ютера).
iPhone є протилежністю. Він стерильний. На відміну від платформи що запрошує інновації, iPhone надається зарані запрограмованим. Вам не дозволяється додавати програми до пристрою все-в-одному, котрий продає вам Стів Джобс. Його функціональність замкнена, хоча Apple може змінювати її віддаленими оновленнями. Дійсно, тим хто зумів наладувати свій iPhone для того, щоб він підтримував більше програм, Apple погрожувала (і потім здійснила погрозу) перетворити їх iPhone на iЦеглину. Машина не була творосприятлива поза межі інновацій, котрі визначали Apple та її ексклюзивний оператор, AT&T. Весь світ створював нове для Apple ІІ, але лише Apple створюватиме нове для iPhone. (Обіцяний пакет розробника може дозволити іншим програмувати iPhone з дозволу Apple).
Джобс не соромився обмежень, прошитих в iPhone. Він сказав під час випуску:
«Ми визначаємо все що є на цьому телефоні. […] Ви не хочете щоб ваш телефон був схожий на ПК. Найостанніше, чого б вам хотілось, це запустивши три програми на телефоні спробувати подзвонити, і з’ясувати що він завис. Наші телефони більше схожі на айподи, ніж на комп’ютери. »
Без сумніву, для чималого числа з нас, Джобс був цілковито правий. Бо за тридцять років, що минули між першим блимаючим курсором Apple ІІ та розкішними іконками доторкового меню iPhone, ми стомились не від неочікуваих кльових штук, породжених творосприятливим ПК, але від неочікуваних некльових речей, що прийшли в довісок. Віруси, спам, кражі персональних даних, збої: все це було наслідками певної свободи, вбудованої в творосприятливий ПК. З тим як погіршуються ці проблеми, для багатьох обіцянка безпеки стає достатньою вагомою підставою щоб відкинути цю свободу.
З історії шляху від Apple II до iPhone, ми дізнаємось дещо важливе про те, чим інтернет був, і дещо ще важливіше про те, куди він прямує. Революція ПК почалася з комп’ютерів, котрі запрошували усіх до інновацій. Так само і інтернет. Обидва творосприятливі: вони були розроблені приймати будь-які внески, що слідували певному набору правил (програма мусила бути написана під популярну операційну систему, чи використовувати протоколи інтернету). Обидва приголомшили своїх закритих, творонесприятливих суперників, як текстові процесори чи пропрієнтарні онлайнові сервіси CompuServe та AOL. Але майбутне що розгортається зараз є дуже відмінним від минулого. Майбутнє не є творосприятливою мережею, побудованою з творосприятливих комп’ютерів. Натомість, воно складається з стерильних приладів, пов’язаних контрольованою мережею.
Ці прилади збирають інновації, створені користувачами інтернета, та загортають їх у милі пакети — і це добре, доки інтернет та ПК лишаються кістяком цифрової екосистеми, конкурують з закритими приладами і уможливлюють наступну хвилю інновацій. Баланс між цими двома сферами тонкий, і він сповзає в сторону безпечніших приладів. Наприклад, ігрова приставка Microsoft Xbox 360 є потужним комп’ютером, але, на відміну від операційної системи Microsoft Windows для ПК, вона не дозволяє кому-завгодно писати під неї програми. І Білл Гейтс бачить її скоріш центром майбутньої цифрової екосистеми, ніж його периферією: «Це комп’ютер загального призначення […] Ми б його не робили, якби він був лише ігровою приставкою. Ми не йшли б у цю категорію взагалі. Мова йде про стратегічне положення в жилій кімнаті […] Це не є якимось секретом. Sony каже те саме»
Нелегко уявити вимирання ПК, і зникнення можливості запускати довільний код — код, котрий є джерелом усього того корисного, що ми знаходимо у нинішньому інтернеті. Але поруч з поширенням інформаційних приладів, котрі запаковують ці корисні можливості, але не дають змоги легко додавати нові — присутній ще й процес наростаючого закриття самого ПК. ПК можуть перестати суперничати з інформаційними приладами, оскільки самі потихеньку ними стають. Цей напрям відчувається в школах, бібліотеках, інтернет-кафе та офісах, де користувачі ПК не є їх власниками. Інтерес власника — підтримувати стале цифрове середовище — природньо збігається з технологіями, що тамують сваволю інтернета та ПК ціною важливої діяльності, котру могли б відкрити для себе користувачі, якби мали таку можливість.
Запит на стабільність росте. Сучасні віруси та шпигунські програми не такий подразник, який можна зігнорувати наче голосну розмову за сусіднім столиком в ресторані. Вони не можуть бути виправлені якоюсь новою латкою на заповнені вадами операційні системи ПК, чи відкиданням всюдисущої Windows заради Mac. Скоріш, вони ставлять нас перед фундаментальною дилемою: доки люди контролюють код, що крутиться на їх машинах — доти вони можуть припускатись помилок та бути обманутими — і запускати небезпечний код. І що більше людей користуються ПК, та підключають їх до зовнішнього світу широкими каналами зв’язку — то ціннішою стає можливість зловжити їх рішеннями. Цінність випливає з можливості вкрасти людську увагу, потужність процесора ПК, канал зв’язку, чи онлайнові вподобання. І той факт що вебсторінка може бути (і часто є) відображенням на льоту сотень різних джерел, розкиданих по мережі — вміст з сервера, реклама від посередника, посилання з кількох сторонніх стрічок — означає що зловмисний код може інфікувати величезні мережеві просіки за мить.
Якщо безпекові проблеми погіршаться та страх пошириться, рядові користувачі не зволікатимуть і оберуть якогось роду закриття — а урядовці пошвидшать процес. В свою чергу, закриття відкриє двері новим формам урядового нагляду та контролю. Ми маємо деякі натяки про те, на що це буде схоже. Завзяті правоохоронці вже зуміли підслуховувати пасажирів в машинах, оснащених найновішими системами навігації — потрібен був лише секретний ордер та натиск кнопки. Вони можуть перетворити звичайний мобільний телефон на переносний мікрофон — неважливо, під час дзвінка чи ні. І хоча ці технології зростають у місцях де править закон — і дехто може вітати їх появу там — вони також експортуются в авторитарні держави.
Закриття ПК та відповідний ріст кількості прип’ятих приладів знищить те, що сьогодні ми сприймаємо як належне: світ, де провідна технологія може бути змінена, чи навіть революціонована сторонніми гравцями. Зупинити це майбутнє можна з допомогою кількох мудро спланованих та втілених обмежень, разом з новими підходами та суспільною свідомістю, котра передасть ключі від цих обмежень групам, що мають відчуття відповідальності та мети. А не якійсь одній організації, неважливо, громадській чи комерційній.
iPhone приніс моду, а також побоювання. Він має безвімовно привабливу естетику — і він закорковує деякі з найкращих інновацій ПК та інтернету у стабільній, контрольованій формі. ПК та інтернет були рушіями інновацій, і вони, якщо їх зберегти, запропонують іще більше. З плином часу, назви брендів будуть мінятись. Але центральна битва лишиться тою самою. Вона буде точитись між інформаційними приладами та платформами web 2.0, такими як сьогоднішні Facebook з додатками чи Google Maps з безліччю сайтів, котрі використовують його дані. Вони є не просто продуктами, але сервісами, доглянутими та оновлюваними відповідно до постійних вимог сторонніх розробників.
У цій книзі я піднімаю питання: що прийде завтра, та що з цим робити.
Зліт та зупинка Інтернета.
Сьогоднішній інтернет не є єдиним способом організації мережі. В 1990х інтернет був мало помітний широкому загалу — а мережеві барони AOL, CompuServe та Prodigy розгортали свої власні мережі. Аналітики закладались на те, котрий з баронів поборе інших — вочевидь чекаючи що розвиток комп’ютерних мереж буде йти так само, як йшов розвиток телефонних: в певний момент у людей була потреба тримати на столах кілька різнокольорових телефонів, але з часом всі ці мережі були поглинуті одним везучим провайдером. Всі заклади провалились. Пропрієнтарні мережі вимерли, незважаючи на те що вони мали мільйони підписчиків. Вони були розчавлені мережею, котру побудували урядові дослідники та вчені, котрі не мали ні директорату, ні бізнес-плану, ні платників-підписчиків, ні інвестицій у вміст, та жодного фінансового інтересу в накопиченні користувачів.
Розробники інтернету не планували цю мережу для всесвітнього панування. Натомість, сама неочікуваність її успіху стала його критичним складником. Інтернет мав можливість розвиватись тихо та природньо роками до того, як він набув відомості, будучи незнаним серед тих, хто вимагав би більш обережних структур, якби міг лише уявити яким всюдисущим він стане.
Перша частина цієї книги прослідковує битву між централізованими пропрієнтарними мережами та Інтернетом, а також відповідну битву між спеціалізованими інформаційними приладами, типу кмітливих друкарських машинок та ПК загального призначення, підкреслюючи ті якості котрі уможливили перемогу ПК та Інтернету.
Сьогодні ті ж якості, що привели їх до успіху, змушують Інтернет та ПК спотикатись. Все вже готово для відходу від початкової хаотичної схеми роботи, що започаткувала сучасну інформаційну революцію. Ця контрреволюція відштовхнула б пересічних користувачів від творосприятливого Інтернета, котрий пестує інновації та деструктивні зміни, до приладової мережі, що включала б деякі з найбільш потужних можливостей сучасного інтернета, одночасно обмежуючи його інноваційну продуктивність. І, на краще чи на гірше, посилюючи його регульованість. Звабливе та більш потужне покоління пропрієнтарних мереж та інформаційних приладів чекає другого раунду. Якщо проблеми, пов’язувані з Інтернетом та ПК не будуть розв’язані, то скоріш за все буде застосовано набір прямолінійних рішень, щоб вирішити їх ціною того, що ми любимо в сьогоднішній інформаційній екосистемі. Розуміння історії мережі проливає світло на різні можливі будущини та допомогає нам розпізнати та унинути спокусливих на перший погляд тупиків.
Один життєво важливий урок минулого полягає в тому, що кінцевий пристрій має значення. Занадто часто дискусії про Інтернет та його майбутнє оминають кінцеві пристрої, зосереджуючись на самій лише мережі: скільки людей підключено, що та як фільтрується, наскільки швидко передаються дані. [2] Це важливі питання, але занурюючись у них важливо пам’ятати, що людські враження від Інтернету визначаються не менше, якщо не більше, тими пристроями з домогою яких вони отримують доступ до нього.
З поширенням підключених до Інтернета пристроїв, питання підняті щодо регулювання мережі мусять також торкнутись і кінцевих точок. Котрі, донедавна, були настільки відкриті та необмежуючі аж до непомітності, що практично випали з більшості дебатів про політику Інтернету. Однак, «коробка» починає мати все більше значення.
Історія показує що коробка мала своїх суперників — і нині вони повернулись. Ранні схеми комерційних (на відміну від академічних) обчислень покладали що поставник машинерії також забезпечить (цілком чи здебільшого) її програмування. ПК 1980-х — батьки сучасних ПК — відхилились від цих схем, але питання аж ніяк не закрито. Користувачі інтернета знову приймають ряд «припнутих приладів», що вказує на відродження початкової моделі поєднання хардверу та софтверу, створюваних та контрольованих однією компанією. Це вплине на те, наскільки легко поведінка Інтернета може бути регульована, що, в свою чергу, визначить міру того, наскільки регулювальники та комерційні кити зможуть обмежити любительські інновації. Котрим ми і завдячуємо всім тим, що нині вважається цінним в Інтернеті [3]
Інтернет також мав своїх суперників — і вони повернулись. Порівняно з Інтернетом, ранішні онлайнові інформаційні служби були побудовані на інших бізнесових та технічних моделях. Їхня будова дозволяла набагато легше боротись з нелегальною поведінкою та загрозами безпеці. Ціною ж була набагато більша складність для інновацій. Інтернет перегнав ці мережі припускаючи що кожен користувач буде робити свій внесок доброї волі: не буде поводитись деструктивно навіть коли нема легких способів за ним стежити чи його зупинити.
Інтернетів виторг більшої гнучкості за меншу безпечність спрацював: більшість ризиків, котрі можливо уявити, не матеріалізувались. Наприклад, люди не шпигували зазвичай за зв’язками інших людий, хоча це було цілком можливо. Також роками не було спаму та вірусів. Роздивляючись точку, в якій були зроблені ці виторги, ми бачимо що поточний набір виторгів вже не є оптимальним, і що деякі з природніх коригувань у цьому балансі є очікуваними, хоча і небажаними.
Фундаментальними викликами для людей, котрі будували та підтримували Інтернет, нині є: визнати наявність вирішальних вад в його структурі «мережа-кінцевий_пристрій»( котра в іншому служила довго та добре); зрозуміти наші альтернативи, оскільки статус-кво щезає; та придумати способи підштовхнути систему до того майбутнього, котре вирішить реальні проблеми що спричинили зміну, але збереже ті елементи що нам найдорожчі.
© Джонатан Зітрейн, «Майбутне інтернета, та як його зупинити». Переклад мій, буду радий зауваженням.
Повний текст книги англійською тут: futureoftheinternet.org/download
Додаткові примітки по стеженню:
no subject
Date: 2010-10-05 19:46 (UTC)no subject
Date: 2010-10-05 20:45 (UTC)no subject
Date: 2010-10-05 20:53 (UTC)no subject
Date: 2010-10-05 20:58 (UTC)10% юзерів як творили так і будуть творити, ніщо їх не зупинить
90% як гоали в ігри та дивились порнуху так і далі це робитимуть
успіх еппл2, та й взагалі розвиток ІТ ринку в ті роки передумовлений порожнечею цього ринку на той момент
наразі коли ІТ міцно увійшло в повсякденність то й починає трансформуватись в формат "працєю з коробки", і це нормально та об'єктивно, це знижує поргі входження для юзерів
не треба писати код на асемблері, щоб почати спілкуватись в скайпі, хіба це не чудово? а не подобається скайп, так є купа вільних реалізацій, хоч свій сіп сервер піднімай, хоч свої протоколи пиши, ніхто не заважає, і не заважатиме
якось так :)
no subject
Date: 2010-10-05 23:00 (UTC)А ось саме про це якраз і йде мова. Творити під iPhone і ділитись своєю працею з іншими (за гроші чи без) вже складніше ніж було під вінду чи лінукс. А під XBox чи Playstation ще складніше. Запит на контрольовані платформи присутній і гарантії що 10% і далі будуть творити, а не всухнуть до 2% затятих маньяків насправді нема. Тобто затятих настільки, щоб
* купити комп’ютер на додачу до ігрової приставки чи медіацентру (для кіна-ігр-порнухи достатньо)
* роздобути SDK, заплативши-вкравши-зареєструвавшись ітд
* таки написати свою гру/програму/додаток
* розповсюдити її, провівши через систему розповсюдження контенту вендора чи розказавши клієнтам що де підкрутити щоб воно поставилось в обхід.
Довгих днів ПК, тобто. «Сам нє хачу», але поміркувати про роль та історію ПК у сучасному ІТ ландшафті вельми цікаво.
no subject
Date: 2010-10-05 20:59 (UTC)просто перед цим в жж про інформаційну безпеку відписувався :)
no subject
Date: 2010-10-10 06:09 (UTC)Ти невтомний.