Свято наближається

[tymofiy]

Прочитавши чудову статтю Остапа Перевірка прапором у голові склалось розуміння як саме варто висловити своє відношення до запланованого дійства.

• Публічно: бо інакше нема сенсу.
• Позитивно: для абсолютної більшості співгромадян 9-те травня є святом, і було б глупством намагатись перетворити його на день поминовення жертв війни тоталітаризмів. Звичне свято неможливо відкинути, тому слід намагатись повернути його в український бік.
• Мирно: формальний закон, недавно принятий янукодлом, не на нашій стороні.

Оскільки Київ не Львів, то червоних ганчірок буде повно, але принаймні трохи розбавити їх своїми плакатами варто. Широкоформатний друк — це зовсім недорого, а в кадрі репортажу принаймні не буде «всенародної підтримки курса партії». Потім плакат можна приклеїти на годящу тумбу.

Приймаються ідеї, поки що придумалось Слава борцям з окупантами!, де український прапор гордо ріє над розламаними свастикою та серпом-молотом. Також просто текстом Победителей можно и нужно судить! В. И. Сталин.

Також згадується шикарна тєнь пабеди Пекельного Бульби, але вона непозитивна і тому більше годится для розклеювання, ніж як банер.

Update: З одним товаришем зустрічали колону демонстрантів плакатом A1 (svg), напроти м.Хрещатик. Зайняли місце за півтори години. Свято виявилось менш совковим ніж очікувалось. Хоч червоного і вистачало, але жовто-блакитного теж не бракувало.

Здивувала кількість міліції в формі та в штатському. О восьмій годині, коли народ ще тільки починав підходити, коротко стрижені хлопці 18–25 рр стояли ланцюгом вздовж дороги, періодично повз них проходило начальство і щось питало чи давало вказівки. О дев’ятій вони відступили на тротуар і розмістились приблизно через чотири глядачі.

По плакатику ментоначальство питань не мало жодних.