Попалась цікава думка про те, що серіал «Хід Королеви» чудовий тим, що показує нам світ успіху фемінізму. Навіть не боротьби, боротьби в кадрі майже нема. Просто світ, де жінок вважають за людей. Не всі, не всіх, не завжди, але здебільшого. І чоловіки - противники Бет по шахах — не травлять її і не принижують, а допомогають і радіють її успіхам. Так, як наче вони вважали б її рівною. А сама Бет своїм життям демонструє, що самостійне щастя без сім'ї, дітей та котів є, вам всім мат в чотири хода. І перемагає. І її за це не вбивають, а люблять і шанують.
Так, Америка 60-х насправді такою не була. Але те, що в Америці 21-го століття такий серіал вийшов, зібрав касу серед чоловічої аудиторії, і хвалу чоловіків-критиків, показує наскільки краще все стало.
---
Це як, на наші гроші, якби в Росії вийшов фільм, де була б дружня незалежна Україна. Не як ворог, не як республіка, а як цілком пристойна сусідня країна. З своєю культурою, мовою, державою і військовими силами.
Наприклад, треба відбиватись від інопланетян. (Фантастика, рімейк Дня Незалежності 1996-го) Відповідальний за захист Західної Євразії об'єднаний Україно-Литовсько-Російський штаб координує дії повітряних сил. Після кількох важких сутичок стає ясно, що в лобову марсіан не перемогти, і допоможе тільки еспериментальна убербомба. Випадково побудована відділом термояденого зварювання в інституті ім. Патона. На жаль, штука ця настільки здоровенна, що підняти її зможе тільки надважкий транспортник АН-512.
Об'єднаний штаб розробляє план спільної операції. Чисельні і професійні російські космопілоти візьмуть на себе основну вагу битви, відволікаючи марсиан. Тим часом український транспортник, прикритий винищувачами Буревій, буде прориватись до центрального корабля марсіян. Далі епічна битва. Багато вибухів, багато героїзму, лазерів, не без втрат.
Кінчається все добре. Ворогів переможено, Земля і Євразія в безпеці. Стомлені герої в парадній формі крокують маршем по Червоній площі. Поблискують тризуби на рукавах української коробки. Майорять російські, українські, литовські та біларуські прапори. Публіка кричить «ура» та «дякуємо».
---
Трохи важко уявити? А тепер ще додамо, що фільм знято за сприяння МО РФ, і в російському прокаті він зібрав чимало грошей. Та, в цілому, схвальні відгуки.
Це так, приблизно, виглядав би світ міжнаціональної дружби. До нього ще дуже далеко.
Так, Америка 60-х насправді такою не була. Але те, що в Америці 21-го століття такий серіал вийшов, зібрав касу серед чоловічої аудиторії, і хвалу чоловіків-критиків, показує наскільки краще все стало.
---
Це як, на наші гроші, якби в Росії вийшов фільм, де була б дружня незалежна Україна. Не як ворог, не як республіка, а як цілком пристойна сусідня країна. З своєю культурою, мовою, державою і військовими силами.
Наприклад, треба відбиватись від інопланетян. (Фантастика, рімейк Дня Незалежності 1996-го) Відповідальний за захист Західної Євразії об'єднаний Україно-Литовсько-Російський штаб координує дії повітряних сил. Після кількох важких сутичок стає ясно, що в лобову марсіан не перемогти, і допоможе тільки еспериментальна убербомба. Випадково побудована відділом термояденого зварювання в інституті ім. Патона. На жаль, штука ця настільки здоровенна, що підняти її зможе тільки надважкий транспортник АН-512.
Об'єднаний штаб розробляє план спільної операції. Чисельні і професійні російські космопілоти візьмуть на себе основну вагу битви, відволікаючи марсиан. Тим часом український транспортник, прикритий винищувачами Буревій, буде прориватись до центрального корабля марсіян. Далі епічна битва. Багато вибухів, багато героїзму, лазерів, не без втрат.
Кінчається все добре. Ворогів переможено, Земля і Євразія в безпеці. Стомлені герої в парадній формі крокують маршем по Червоній площі. Поблискують тризуби на рукавах української коробки. Майорять російські, українські, литовські та біларуські прапори. Публіка кричить «ура» та «дякуємо».
---
Трохи важко уявити? А тепер ще додамо, що фільм знято за сприяння МО РФ, і в російському прокаті він зібрав чимало грошей. Та, в цілому, схвальні відгуки.
Це так, приблизно, виглядав би світ міжнаціональної дружби. До нього ще дуже далеко.